Нападник "Дніпра-1": "Моя сім'я усе втратила в Авдіївці"

Футболіст "Дніпра-1" Олександр Філіппов розповів про рідне місто Авдіївку, яке російські окупанти стерли з лиця землі

– Можете розповісти, якою була Авдіївка до війни, до 2014 року?

– Це таке промислове маленьке містечко, яке було пов’язане переважно з Донецьком, звісно. Усі майже студенти, половина людей працювали в Донецьку. Скільки в нас, 35 тисяч людей. Звичайно, є великий коксохімічний завод, але більшість, переважно молоді хлопці, працювали в Донецьку. Але це було гарне, дуже затишне, дуже приємне містечко.

Я поїхав, коли мені було 12−13 років, уже почав займатися футболом і жив у спортивному інтернаті. Але з радістю завжди повертався на вихідні. Мені завжди було приємно повертатися, бачитися з хлопцями, гуляти.

– Чи залишалися у вас після 2014 року родичі в Авдіївці?

– Звісно. У мене мама жила весь цей час, тому що цей будинок – це і мій будинок, звісно. І бабуся, царство їй небесне. Але так, завжди жили, нікуди не виїжджали. Я ж кажу: це наш дім, чому ми маємо кудись їхати?

– Зараз родичі в безпеці?

– Так. Бабусі вже немає три роки, царство їй небесне. А мама так, у травні 2022-го вже виїхала з Авдіївки. Тоді вже було дуже небезпечно, і вона поїхала.

– Що ваша сім’я втратила в Авдіївці?

– Усе втратила. Важко пояснити, але, я думаю, ви бачили всі фотографії й інших міст – і Маріуполя, і Бахмута. Авдіївка – це дуже маленьке містечко. Ви бачите і читаєте новини, щодня там по 50, по 40 авіабомб скидають. Як ви думаєте? Там уже каменя на камені не залишилося.

Звичайно, що ми вже все втратили, квартири, я не знаю, що ще. Десь у 2022-му, тільки на початку, вже було декілька прильотів – і біля квартири, і в квартиру, і в будинок неодноразово.

Трішки вже з цим змирилися, і все. Боляче, тому що це приємні спогади. Я ріс там, це моє дитинство, завжди важко розлучатися зі спогадами з дитинства. Але треба жити далі. Намагаємося в такий нелегкий час продовжувати жити.

Один із найбагатших клубів світу націлився на Віктора Циганкова