Андрій Шевченко дав відверту оцінку виступу збірної України на Євро-2024: неприємна реальність

Президент Української асоціації футболу Андрій Шевченко дав велике інтерв’ю журналісту популярної італійської газети Corriere della Sera Паоло Томазеллі.

— Євро-2024 тривало для збірної України недовго, але воно було першим після початку війни. Які ваші враження?

— Перед турніром ми розділили завдання— соціальне і спортивне, яке полягало в тому, щоб пройти кваліфікацію й вийти з групи. Команда помилилася в першому матчі, із Румунією, потім добре відреагувала, вигравши у Словаччини й зігравши внічию з Бельгією. Але для виходу в плей-оф цього виявилося замало. На таких турнірах немає права на помилку.

— Переважає гордість чи гіркота?

— Є гіркота, тому що вихід із цієї групи був можливий,і я очікував більшого. Але ми обрали неправильний підхід.

—Тиск на молоду команду був занадто великий?

— Я не знаю, що трапилося, але реальність така, що футболістів не було у грі з Румунією.

— Єдину перемогу було здобуто того дня, коли Президент України Володимир Зеленський поспілкувався з командою по відеозв’язку. Випадковість?

— Звичайно, президент зробив дуже позитивне повідомлення, яке підбадьорило гравців. Команда зрозуміла, що припустилася помилки в першому матчі, і все було зовсім по-іншому. Була гідна реакція команди, яка грає за націю під час війни.

— Чи досягли ви соціальної мети, про яку говорили?

— Так, безумовно. Ми хотіли показати реальність, в якій живемо, і нам це вдалося. Ми привезли до Німеччини інтерактивну інсталяцію знищеного російськими ракетами стадіону Сонячний у Харкові. На сьогодні 500 спортивних об'єктів було пошкоджено або знищено внаслідок атак, у тому числі 77 стадіонів…

— Яремчук, гравець матчу зі Словаччиною, втратив 9 кг через депресію на початку війни. Хіба ми забуваємо, що за цими футболістами стоять страждання народу?

— Наш менталітет—не скаржитися, а шукати рішення. Відколи почалася війна, усіх нас торкнулася ця трагедія. Є гравці, які втратили не тільки свій дім, але й ціле рідне місто. Але це не виправдання. Наша реальність зараз така, і вона проста: або ми рухаємося вперед і адаптуємося, або ми не живемо.

— Україна на чемпіонаті Європи (U-19), на Олімпіаді, на відміну від Італії… Як вам вдається?

— Є хороше покоління, і багато сімей виїхало з України: діти тренуються в Німеччині, Італії… Центрфорвард нашої команди U-19 грає за «Емполі», двоєі нших — у Баварії, є хлопці з Англії. Працює і скаутинг.

— Як ви й ваші футболісти відчуваєте різницю між вашою ситуацією та ситуацією, яка є на чемпіонаті Європи, коли люди святкують або впадають у відчай через гол?

— Ми визнаємо, що Україна живе в іншій реальності. Але наші вболівальники теж святкували перемогу над Словаччиною й дуже сумували через виліт. Футбол — це моменти відволікання та позитивних емоцій. Ми бачили фото, на яких наші солдати дивляться футбол у підготовчих таборах і навіть на передовій! Футбол має величезну силу в нашій країні, ми сподіваємося, що він допоможе нам вилікуватися від травми.

Багато людей надають нам важливу підтримку. Німеччина нам дуже допомагає, Франція, Англія, Польща, Норвегія, Румунія… Список дуже довгий. І, звичайно, Італія. Ми з президентом Італійської федерації футболу Габрієле Гравіною підписали меморандум про співпрацю щодо прийому юних українських футболістів із найбільш постраждалих міст. Перші 60 уже виїхали. А наші молоді тренери можуть приїжджати на курси в Коверчано.

— Що видумаєте про виліт з Євро-2024 Італії?

— Я очікував більшого, тому що у вас система, чемпіонат і сильні гравці. Італія не виступала на своєму рівні.

— Але коли ви чуєте про спеку та втому як про виправдання, що ви думаєте?

— Я б ніколи не порівняв це з нашою ситуацією, якщо це те, що ви маєте на увазі. Я не в італійській реальності, а наша зовсім інша. Але повірте, навіть тут буває так, що скажуть, що футболісти розпещені…

— Що вибачите в майбутньому?

— Мій обов’язок як президента асоціації полягає в тому, щоб футбол в Україні продовжував існувати. Чемпіонат розпочинається знову, ми повинні підготувати арбітрів, організувати стадіони й визначитися з розкладом, тому що електрика є по чотири-п'ять годин на добу. Тому будь-яке порівняння неможливе.